Болтон - Ливерпуль: 1-2. «Отголоски противостояния с Челси»
Ліверпуль: Міньйоле, Джан, Шкртел, Сако, Маркович (Боріні 65), Джеррард, Аллен (Старрідж 70), Морено, Лаллана (Хендерсон 71), Коутіньйо, Стерлінг.
Запасні: Уорд, Джонсон, Манкільйо, Ламберт.
Перегравати матч Кубку Англії змусили двоє рудих: Ніл Леннон та Адам Богдан. Перший обрав правильну тактику та гарно налаштував хлопців на битву, яку допоміг не програти власноруч рижий кіпер. Для щільного графіку лютого додатковий матч навряд можна вважати бонусом, але певні переваги прослідковувались ще перед грою: ще одна можливість по-справжньому перевірити ігрові зв’язки чи нові схеми. Крім того було цікаво подивитись на тактику та настрій команди, після програного кубкового протистояння із Челсі. Але, як і передбачалось, задіяти широку ротацію Роджерс не наважився, хоча і змінив рушійну силу в обличчі Лукаса та Хендерсона, які останнім часом виглядали чудово. Вихід у центрі півзахисту Джеррарда та Аллена чомусь мені нагадав матч проти червоного Манчестера, і згадки ці були не найкращі..
І майже весь перший тайм центр поля був за господарями – заряджені на боротьбу «вондерерс» дуже високо пресингували суперника і змусили помилитись в передачах мабуть кожного гравця Ліверпуля, хоча це цілком можливо була і втома. Джеррард, окрім ювілейного 700 матчу, нічим яскравим не запам’ятався, так як і його партнер по центру поля. Звісно, за рахунок класу виконавців, більше небезпечних моментів було у підопічних Брендана, в той час як господарі сподівались в основному на кроси у штрафний майданчик. Таким чином будь-який стандарт біля воріт Міньйоле носив теоретичну загрозу, хоча по-справжньому в гру Сімон за перші 45 хвилин так і не вступив.
У другому таймі потрібно було щось змінювати, адже за такої гри можна було нарватись на пропущений гол (це все ж таки ЛФК) або догратись до овертайму напередодні мерсисайдського дербі. І «червоні» таки догрались.. Пішовши більшістю на чужу половину поля, майже всі вирішили, що повертатись повинен партнер і залишили Болтону величезний простір. Захищатись у трьох проти 4-5 гравців у білих футболках було не просто, і тому діяти потрібно було рішуче. Звісно ж не так рішуче, як Шкртел, хоча його вини у пенальті не так багато: молодий Клаф уже будучи на 16-метровій лінії міг собі дозволити і передачу партнеру і обіграш, тому на фальшивому русі він впіймав Мартіна і був не проти впасти. На повторах я так і не побачив чіткого дотику, рівно як і не можу стверджувати, що його не було. Заслужений пенальті. Хоча б за чисельну перевагу суперника у власному штрафному майданчику. Досвідчений Гудьонсен розвів бельгійця і круглого по різних кутках. Ось вам і дисципліна підопічних Леннона, які спіймали суперника на помилці. Буквально через кілька хвилин Ейдур міг подвоювати рахунок, але він певно не побачив свого наставника, який йому показував як такі передачі замикати, і пробив у голкіпера. Загалом пропущений гол вкотре підтвердив футбольну мудрість: не забиваєш ти – забивають тобі. В цей момент влучання Стерлінга в штангу згадувалось із філософським «ех, а якби…».
Проте гості не знітились, і продовжували нагнітати обстановку біля воріт Лонергана. Але це було важко зробити, адже за господарів дуже впевнено діяв Уітер. Він мабуть виграв усю боротьбу та протистояння, в які вступав. Не важливо, чи то навіс на ворота Міньйоле, чи то швидкий прорив Рахіма та Морено, чи то технічні прийому Феліпе – захисник повсякчас виходив переможцем в останній момент. Мабуть споглядаючи на гру Уітера Роджерс та і не наважився випускати Ламберта, адже шансів отримати зиск із навісів фактично не було. Переможну дуельну серію вирішив продовжити його партнер Деннс, але нарвався на другий гірчичник на 66ій хвилині, причому вдруге жовту картку він побачив після схожого фолу на Аллені. Це мабуть були два найвдаліші дотики збоку Джо, адже в цьому матчі він виглядав… так як він зазвичай і виглядає. Здається мені його роль в цій команді може бути корисна лише у протистоянні із сильнішими суперника на позиції атакуючого півзахисника, коли треба постійно пресингувати. Він це неодноразово доводив у минулому сезоні. Але от не задачка – в сезоні нинішньому з позиції АПЗ чудово можуть пресингувати Коут, Лаллана, Стерлінг, Маркович, Айб і навіть Джеррард. І при цьому усьому він усім цим хлопцям програє в комбінаційній грі та й мабуть у футбольному інтелекті. [Висновки кожен зробить сам]
Залишившись в меншості, підопічні Леннона притиснулись до свої воріт, і раз виграти повітря було задачею не простою, то Брендан вирішив зробити ставку на швидкість: вихід Боріні, Старріджа та Хендерсона освіжив гру. Мерсисайдці перейшли на гру в два захисники, яким за необхідності допомагав Джан, котрий за чисельної переваги піднявся в опорну зону. Як виявилось, це додало ще одну опцію підопічним Брендана – Емре мабуть єдиний, хто може якісно пробити з позиції ЦПЗ (Джі втратив силу удару, Хендо не має влучності, про Лейву і «валлійського Хаві» промовчу). Один із таких ударів навіть після рикошету ніс загрозу, а от інший його постріл з неробочої лівої ноги в неймовірному стрибку перевів у перекладену голкіпер «вондерерс». Але не лише бородатий кіпер переводив круглого в каркас – постріл віце-капітана зрикошетив від голови того таки Уітера в стійку. Складалось враження, що пані «удача» не лише повернула голову в іншу сторону, але і весь корпус, тим самим показуючи «червоним», що сьогодні їх ніщо не врятує.
І коли сподіватись можна було лише на чудо, у Джана була своя думка. Він вирішив, що якщо стіну захисників не пробити, то її можна спробувати перекинути. Ефектний «черпачок» на забігаючого Рахіма був шикарним, і якби Стерлінг не забив би із такої позиції, потрібно було б завершувати матч, аби не мучити вболівальників обох команд. Як висловився один із скаузерів після матчу: «це був матч мрії кардіолога». Але молодий англієць поцілив між ноги голкіперу і зрівняв рахунок. Тим не менше «бальзам на душу» був не таким уже і бальзамом, оскільки додаткові 30 хвилин для гравців основи перед матчем на Гудісоні це явно не перевага. Проте чисельна перевага давала змогу сподіватись, що дотиснуть.
І таки дотиснули. Як завжди активний Коутіньйо вкотре спробував пробити з далеку. І на цей раз у нього вдався розкішний удар, щоправда здається саме невеликий рикошет додав польоту м’яча «мертвої» для воротаря траєкторії. «Це вам за всі удари по ногах бразильцю» - відразу промайнуло у мене в голові. Рівно так само, як і Стерлінг відзначився лише після того, як уже почав накульгувати. Наставник Болтона зі свого місця так і не підвівся – він усе розумів і змирився. Його команда програла заслужено, в неймовірній битві, хоча і прикро, що не дотерпіли нещасних 8 хвилин.
Дуже влучно сказав коментатор після фінального свистка: «саме в таких матчах кується характер та воля до перемоги». Важко не погодитись, адже приємно розуміти, що твої зусилля таки отримують справедливу відзнаку, а не так як у поєдинку проти Челсі. Джерелом такого характеру у цьому матчі був Джан. Він був по спортивному злий та заведений, усю енергію направив у правильне русло. В той час як Джеррард, Хендерсон, Старрідж та Шкртел на гру повпливати не могли. Звісно ж, вклад Стерлінга та Коута в дану перемогу дуже важливий, але мені здається саме напористість Джана зломила хід протистояння.
Після такого матчу можна вкотре зазначити, що його місце у центрі поля, а не у захисті. Він як атомна станція: свою неймовірну енергію він віддає в усі сторони, яку не можна обмежувати краєм захисту, аби вона не вибухнула. Саме тому він майже в кожному матчі кілька разів наважується на сольний прохід, аби вивільнити цю енергію на біг, а не на боротьбу із Азаром. Його матчі проти реалу та Челсі вселили у мене оптимізм на рахунок його характеру та вміння, і для мене було не зрозуміло, чому він після тих матчів на полі з’явився вперше аж у грудні, і то на заміну Туре. Не знаю чому, але хотілося б побачити хоча б один тайм із розстановкою 4-3-3, де центр поля був би за Лукасом, Хендерсоном та Джаном. Здається мені, що його енергію потрібно використовувати у центрі поля, де він зможе допомагати і захисту, і нападу, і флангам. Хоча зовсім не факт, що йому вистачить сил на весь матч в такому темпі..
До 86ї хвилини я хотів дати заголовок матчу «як не рижий, то бородатий», адже Лонерган зіграв ще краще за Богдана і мабуть замикає трійку антигероїв-воротарів для Ліверпуля після Де Хеа та Куртуа. Загалом матч приніс користі більше, ніж я сподівався. По-перше, проти ЛФК рідко грають із такою високою лінією захисту, що було хорошим досвідом не лише для гравців, але і для тренера. По-друге, команда отримала сильний енергетичний імпульс, який підтверджує мудрість Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете». По-третє, Роджерсу потрібно задуматись над можливою зміною ролі Джана у грі ЛФК та зміною схеми взагалі, адже 3-4-3 не завжди ефективна, та й розкусити її можуть навіть команди із Чемпіоншипа. Сподіваюсь, що висновки будуть правильні і Брендан не зупиниться на одній формулі. На вихідних потрібно показати не гіршу гру, аби здолати сусіда по річці Мерсі.
Голи: Гудьонсен пен 59 (1-0), Стерлінг 86 (1-1), Коутіньйо 90+1 (1-2).
